Точка 02
Пшемисл II
Коротко
Ця частина готується.
Повна розповідь
Запис готується.
Текст запису
Ось я: Пшемисл II, з Божої ласки король Польщі, князь познанський, сандомирський, каліський, поморський... уф, назбиралося. Але для вас найважливіше те, що саме я 1295 року, саме тут, у Гнезні, надів на голову справжню, повноправну королівську корону. Уперше за понад двісті років феодальної роздробленості.
Моя історія — готовий сценарій голлівудського трилера. Я народився 1257 року посмертною дитиною, тобто мій тато Пшемисл I помер за кілька місяців до мого народження. Виховував мене дядько, Болеслав Побожний. Змалку мені втовкмачували одне: Польща розбита на дрібні шматки, а ми, великополяни, мусимо склеїти все це в одне ціле. Коли я виріс, то вирішив, що нам потрібен сильний символ, довкола якого об'єднаються всі поляки. Саме я першим почав офіційно використовувати Білого Орла в короні як герб усієї держави. Я наказав викарбувати його на своїй маєстатичній печатці з написом, який у перекладі звучав: «Сам Бог повернув полякам переможні знаки». Тож щоразу, коли ви сьогодні дивитеся на польський герб, махаєте прапором чи зазираєте в паспорт, можете мені подякувати.
У політиці я дбав про союзи. Коли помер мій друг Мстивой II, він заповів мені Гданське Помор'я. Раптом Великопольща отримала вихід до моря. Срібла, як у Вацлава II Чеського, я, може, й не мав, зате мав голову на плечах. Ну гаразд, час для пліток. Моєю першою дружиною була мекленбурзька княжна Людгарда. Гарна дівчина, але за десять років шлюбу так і не народила мені омріяного сина й спадкоємця. І раптом 1283 року Людгарда померла за дивних обставин… Хроністи, особливо ті, хто мене не любив, шепотіли, що я наказав її задушити, аби одружитися з ровесницею, яка народить мені дітей. Чи це правда? Історики сперечаються й досі. Я скажу тільки, що совість у мене чиста… ну, більш-менш, але прізвисько «Синя Борода» тягнулося за мною роками.
З наступною дружиною, Маргаритою, мені теж не було легко, а моєю єдиною спадкоємицею стала донька, Рикса Ельжбета, з якою згодом, за іронією долі, одружився вже згаданий Вацлав II. Але перейдімо до головного. Добре пам'ятаю: 26 червня 1295 року, неділя, спека, а в тутешній катедрі в Гнезні натовп густий, як на відкритті нової корчми. Мій вірний друг, архієпископ Якуб Свінка, той самий, який згодом із розрахунку коронував Вацлава, покладає мені на голову корону. Це був шок для всієї Європи. Понад два століття Польща була лише купкою сварливих князівств, а тут раптом з'являюся я, король Польщі.
Королівство офіційно відродилося саме на цих землях. Шкода тільки, що моє правління тривало коротше за шкільний рік... Моя раптова могутність дуже не подобалася сусідам, особливо бранденбурзьким маркграфам. Вони вирішили, що сильний король у Польщі — для них поганий бізнес. На початку лютого 1296 року, під час карнавалу, я поїхав відпочити до Рогозьна неподалік Гнезна. На світанку, коли всі ще солодко спали після гулянки, на місто напали бранденбурзькі головорізи. Як це було? Я боронився як лев і був тяжко поранений. Нападники кинули мене на коня, щоб викрасти. Але я так сильно кровив, що сповільнював їхню втечу. Трохи за містом вони збагнули, що погоня ось-ось їх наздожене. Тож убили мене просто на шляху і кинули тіло в снігу. Я правив як король лише 7 місяців і 12 днів. Саме тут, у Гнезні, почалася нова доба для Польщі. Я показав Локеткові й Казимирові Великому, що неможливе можливе і що Польщу можна об'єднати.