Робоча версія. Тексти й записи не остаточні.

Точка 12

Кролик Залізничник

Фігура КроликаСквер біля вулиці Почтової та вулиці Хробрего

Коротко

Ця частина готується.

Повна розповідь

Запис готується.

Текст запису

Твердження, яке часом можна почути серед гнезнян, що місто понад сто років було містом залізничників, аж ніяк не перебільшення! Принаймні від середини XIX століття міська громада докладала зусиль, щоб залізниця, яка розросталася на теренах Великопольщі, дійшла й сюди. Величезних зусиль доклав тодішній бургомістр міста — Францішек Махатіус. Тоді зверталися навіть до самого Фрідріха Вільгельма IV — короля Пруссії. Зрештою уряд погодився залізними шляхами включити Гнезно до великої залізничної системи. Через місто пройшла лінія Познань – Бидгощ Торунь, яку відкрили 1872 року. Лише через три роки до міста дійшли колії ще однієї лінії — з Олесниці, які в наступні роки продовжили до Накла. Отже, Гнезно, вже як вузлова станція, стало важливим пунктом на залізничній мапі Німецького райху. Саме тоді Гнезно і стало містом залізничників, а все завдяки будівництву тут уздовж колій необхідної інфраструктури, як-от вантажна і пасажирська станції, локомотивне депо, адміністративні будівлі, вантажні рампи та склади.

У місті з'явилися сотні нових працівників — залізничників і адміністративних службовців. На той час вони добре заробляли і займали представницькі квартири в кам'яницях, як-от на вулиці Цєрпєнґі. В адресній книзі 1904 року записано, що тут жили представники таких професій, як майстер сортувальної станції, гальмівник, стрілочник, начальник поїзда, асистент станції чи кочегар паровоза. Прикладом залізничного житлового будівництва є також колонія будинків залізничних робітників по той бік вулиці. Їх збудували в 1906-1910 роках. Залізницею вперше приїхав до Гнезна після відновлення незалежності й Юзеф Пілсудський. 27 жовтня 1919 року на вокзалі Начальника держави привітали представники міської влади, солдати і староста.

Залізниця привозила до Гнезна всі важливі для мешканців товари і продукти, а для промислових підприємств, що зростали довкола, — необхідну сировину. У зворотному напрямку вона дозволяла продавати й експортувати вироблені тут блага, наприклад із місцевих чинбарень чи цукроварень. Своєю чергою пасажирські перевезення дозволяли гнезнянам подорожувати і налагоджувати торговельні зв'язки, а в інший бік забезпечували швидкий приїзд до Гнезна цікавих і працьовитих людей, які знаходили тут роботу або розвивали власний бізнес. Наступними важливими залізничними інвестиціями, які лише зміцнили роль цієї галузі транспорту і промисловості в місті, були послідовні розбудови станції й депо, а також будівництво довкола Гнезна мережі вузькоколійки.

Уже 1901 року віялові депо вміщали аж 28 паровозів, завдяки чому локомотивне депо було одним із найбільших у Великопольщі. Але на цьому не скінчилося. Будівельна програма під кодовою назвою «Отто», започаткована німецьким окупантом 1940 року, мала, зокрема, розбудувати залізничні шляхи на осі захід – схід у зв'язку з рішенням Гітлера напасти на СРСР. Ця програма, що фінансувалася величезними коштами, охопила й лінію, яка проходить через Гнезно. Саме тут мали обслуговувати й ремонтувати рухомий склад, що прямував на північний фронт. Будівництво тривало лише три роки, а за оцінками, щодня на ньому працювало аж 1000 робітників, зокрема 300 євреїв у межах примусової праці. Комплекс зберігся майже повністю до сьогодні і демонструє технічні рішення, унікальні в європейському масштабі. Об'єкт можна відвідати.

Варта уваги також Гнезненська вузькоколійна залізниця. Заснована 1883 року, спершу вона мала промисловий характер: обслуговувала місцеву цукроварню і довозила до неї цукрові буряки з маєтків і господарств, розташованих на південний схід від міста. З роками її мережу розбудовували і запровадили на ній також пасажирські перевезення. Від 1911 року з Гнезна можна було доїхати вузькою колією до прикордонного переходу між прусською і російською частинами поділеної Польщі в Анастазеві. Довжина маршруту рейками становила майже 38 км. Гнезненська вузькоколійна залізниця працює як туристична досі, хоч і в обмеженому обсязі, до станції Єлонек на околиці Гнезна.

Усі точки