Робоча версія. Тексти й записи не остаточні.

Точка 16

Кролик Пожежник

Фігура КроликаАлея ксьондза Зєнтарського, над озером Єлонек

Коротко

Ця частина готується.

Повна розповідь

Запис готується.

Текст запису

Гнезно у своїй історії багато разів нищила вогняна стихія. Упродовж століть люди гинули в пожежах або мусили тікати з міста, щоб, повернувшись, оплакувати лише димучі купи згорілих дощок і починати все спочатку. Тож пам'ять про жахливу руйнівну силу вогню завжди супроводжувала мешканців Гнезна, і вони намагалися — можливо, більше, ніж будь-де — дбати про пожежну безпеку, щоб тут більше не було жертв і не доводилося відбудовувати те, що для гнезнян було найважливішим. Хто знає, яким було б місто сьогодні, якби його кілька разів не доводилося підіймати з руїн і попелу? Проте воля мешканців відбудовувати Гнезно після кожної пожежі була такою сильною, що вони несли цей тягар, і сьогодні ми можемо тішитися його плодами.

Першою зафіксованою в хроніці пожежею в комплексі граду була пожежа катедри ще 1018 року, але її вдалося відбудувати до коронації Болеслава Хороброго, яка відбулася через 7 років. 1339 року величезних руйнувань місту завдали хрестоносці, спаливши його майже вщент, але пощадивши катедру і костел із монастирем францисканців. Жорстоко випробовувала вогняна стихія Гнезно в період з XVI по XVIII століття. У межах міських мурів майже дотла горіло все, і то кілька разів. Кілька разів горіли й сусідні юридики — міста та інші поселення, що творили з Гнезном єдиний організм. Вогонь знищив, наприклад, міський архів, у якому на попіл перетворився локаційний акт міста. Роками горіли костели, школи, шпиталі, брами й мости, а величезні витрати на відбудову важко було витримати.

1760 року пожежа перекинулася на катедральне містечко, а частину забудови випалила до фундаментів. Горіли й дахи найважливішого храму. Пам'ятаючи про численні катастрофи, міська і цехова влада запроваджувала правила порядку, наприклад обов'язок мати, під загрозою штрафу, драбину чи відро з водою.

Теперішній вигляд центру Гнезна — наслідок іншої великої пожежі. У ніч з 27 на 28 травня 1819 року, як повідомляли мешканці, на садибі поблизу Ринку через необережне поводження з феєрверками під час єврейського весілля спалахнув вогонь. Через сильний вітер вогонь швидко поширювався і знову поглинув майже все місто в мурах і прилеглі околиці. За оцінками, тоді згоріло близько 250 будівель разом із ратушею, а майже дотла вигоріли такі вулиці, як Жидовська, Тумська, Тамка і Ринок. Гнезно знову являло собою катастрофічну картину.

Звістка про велику пожежу рознеслася Європою, і завдяки інтенсивній роботі комітету, створеного для допомоги і відбудови міста, погорільці отримували від населення Великопольщі, і навіть із Берліна, кошти на виживання. Міщани навіть написали листа Фрідріху Вільгельму III, королю Пруссії, до якої тоді адміністративно належало Гнезно, з проханням допомогти у відбудові міста. Проте за згодою монарха адміністрація вирішила не відбудовувати Гнезно за давнім просторовим планом, практично незмінним від середньовіччя, а розмітити сітку вулиць із новими будівельними ділянками. Це планування збереглося донині. Остання велика пожежа сталася в січні 1945 року. Тоді радянські війська, що вступали до міста, обстріляли вежі катедри запальними снарядами. Катедра знову опинилася у вогні, і самовідданість мешканців, які кинулися рятувати пам'ятку, дозволила врятувати з її інтер'єру багато цінностей, однак втрати були величезні.

Усі точки