Точка 19
Кролик Медик
Коротко
Ця частина готується.
Повна розповідь
Запис готується.
Текст запису
Не підходь. Стій на відстані. Спершу мушу оглянути тебе здалеку. Маю певні побоювання, бо в околиці було чимало тривожних випадків захворювань. Я Кролик Медик, і моє завдання — лікувати. Ти навіть не уявляєш, з чим доводилося мати справу лікарям кілька сотень років тому. А я це бачив і я тут для того, щоб розповісти про те, що мучило давніх мешканців Гнезна. Ой, було того чимало…
Цей великий світлий будинок, що стоїть навпроти мене, — шпиталь, один із трьох, які є в Гнезні. Справді, що не кажи, ми живемо в часи, коли лікування багатьох хвороб не становить проблеми. Століття тому все було зовсім інакше — Гнезно, як і багато інших європейських міст, потерпало від різних епідемій. Не знали не тільки ліків, а навіть способів запобігання різним хворобам. Лише розвиток медицини в XIX столітті дозволив відкрити, що епідемії чуми спричиняють блохи, які живуть на щурах, а холера походить з води, яку брали із забруднених колодязів. З інших хвороб були ще віспа, дизентерія, туберкульоз, тиф. Можна перелічувати й перелічувати.
Часом вистачало короткого контакту з хворим, щоб симптоми пошесті з'явилися в наступної людини. І в наступної, і в наступної. Тоді спалахували епідемії, які вбивали цілі родини і спустошували міста й села. Поширенню хвороб сприяли також численні переходи військ і війни, що відбувалися в XVII і XVIII століттях.
Епідемії в Гнезні траплялися часто, але не про всі збереглися свідчення, бо… помирали й хроністи, які могли б записати ці історії. Ті, хто занотував хоч щось про такі драматичні часи, писали про «морове повітря». Як описували, ті, хто міг, тікали з міст у село, намагаючись ізолюватися від місць, де лютувала пошесть. Проте цього не завжди вистачало. 1624 року, коли спалахнула епідемія, гнезненський каноник Станіслав Грот негайно покинув місто, щоб сховатися в Победзісках, але щойно туди прибув, раптово помер.
1708 року з'явилося морове повітря, яке за два роки вбило аж п'ять тисяч мешканців Гнезна та околиць — так, що вже не було кому ховати померлих. 1714 року, як підрахували, у самому місті жило лише 20 осіб. Епідемії поверталися й у XIX столітті, забираючи наступні покоління гнезнян. Так було і під час наполеонівських воєн, і в пізніші десятиліття, хоч і не в такому масштабі.
У лікуванні хворих допомагали шпиталі. Тут, неподалік від мене, стоїть костел Святого Яна, заснований каноніками Гробу Господнього. Від XIII століття вони вели шпиталь, який, утім, був радше притулком для мандрівників, а також прихистком для бідних. Подібні невеликі шпиталі з'являлися при інших костелах у Гнезні.
А я? Я символізую медика. На обличчі в мене маска, у якій є пахощі, що мають захищати мене від заразків і… запаху хворих. У руці я тримаю палицю, якою на відстані оглядаю тіла хворих. На жаль, не раз траплялося, що це не захищало від заразків, і через це багато шановних лікарів помирали під час епідемій. Можна було б іще багато про це говорити, але це, на жаль, сумні історії. Час іти далі, бо ще багато чого треба відкрити.