Точка 18
Кролик Великопольський Повстанець
Коротко
Ця частина готується.
Повна розповідь
Запис готується.
Текст запису
Пс-с-ст, ти не бачив тут якогось прусського вояки? Я повертаюся в бік казарм піхоти після сутички з німцями, яка сталася в Здзєхові, неподалік Гнезна. Зараз усе тобі розповім.
Я не відрекомендувався — я Кролик Великопольський Повстанець, у руці маю гвинтівку, а на мені прусський мундир із польською кокардою. Я вирішив узятися за зброю, як і багато інших поляків, яким уже набрид німецький загарбник, і ми хочемо повернути незалежність. Уся Польща щороку відзначає Національне свято незалежності, яке символічно вшановує 11 листопада 1918 року, коли Юзеф Пілсудський перебрав владу над відродженим Військом Польським і було роззброєно німецький гарнізон у Варшаві, тож так визволили нашу столицю. Але Великопольща ще кілька тижнів залишалася під владою загарбника, тому ми вирішили скористатися нагодою, щойно вона з'явиться.
Чому ми хотіли незалежності? Уяви собі. 1918 рік. Нас, великополян, роками піддають германізації. Нас змушують в установах говорити тільки німецькою, навчатися німецькою, ба навіть не можна вчити молитви польською! Чув про дітей із Вжесні? Це був скандал, про який говорили по всій Європі, бо вчителі били дітей за те, що ті опиралися на уроках. У Гнезні 1901 року відбувся суд над їхніми батьками, які виступили проти німецьких розпоряджень. І це не все. 1918 року в Міській раді Гнезна немає поляків, а до того ж усю околицю заселяють поселенцями, яких роками привозять із глибини Німеччини. У таких реаліях нам випало дорослішати, але врешті ми взялися за зброю, бо з нас досить — ми хочемо належати до Польщі, яка відроджується після довгих років поділів.
26 грудня 1918 року до Познані прибув Ігнацій Ян Падеревський, наш великий композитор і піаніст, але насамперед видатний патріот. Його промова з балкона готелю «Базар» так наелектризувала польських мешканців міста, що наступного дня спалахнули заворушення, які переросли у вуличні бої між познанцями і прусським військом. Так почалося повстання, яке невдовзі охопило всю Великопольщу. Його іскра дісталася до Гнезна надвечір 28 грудня 1918 року.
До Гнезна прибув із Познані емісар, який підняв нас до дії. Ми вирішили почати із захоплення найважливіших установ — так, щоб забезпечити зв'язок з іншими містами, охопленими повстанням. Ми захопили пошту і залізничний вокзал. Але найважливішими були казарми піхоти. Проте німецькі військові були пасивні, бо мали досить війни. Вони віддали нам частину без бою. Те саме сталося з казармами драгунів, які стояли біля дороги на Вжесню.
Не все пішло гладко. Напередодні новорічної ночі 1918 року німці підтягнули під Гнезно загін, який розташувався в селі Здзєхова, за 5 кілометрів на північ від міста. Вони планували атаку, але це ми їх заскочили, оточивши село, у чому нам допоміг загін підтримки, що прибув із Вжесні. Хоча німці мали артилерію, а отже, певну перевагу над нами, вони все ж вирішили здатися. Під час сутички загинув лише один повстанець, родом із Вжесні, — Вінценти Дондаєвський. Після визволення околиць Гнезна місцеві загони згодом брали участь у боях на Куявах, де загинули кілька десятків мешканців нашого повіту.
Сьогодні незалежність у Гнезні ми святкуємо двічі — символічно, як і вся країна, тобто 11 листопада, але надзвичайно важливим днем є також щорічне вшанування дати 28 грудня, коли мешканці визволили власне місто, і то без кровопролиття.
Гаразд, нема чого гаяти час на балачки, треба діяти далі. Іду в бік казарм, які тут неподалік, бо кажуть, що там ще крутиться якийсь Кролик Прусський Солдат. Це, мабуть, останній із тих, кого треба роззброїти.