Робоча версія. Тексти й записи не остаточні.

Точка 07

Кролик Писар

Фігура КроликаВулиця Францішканська, між костелом францисканців і колишньою в'язницею

Коротко

Ця частина готується.

Повна розповідь

Запис готується.

Текст запису

Salvete, любі мандрівники! О-хо, бачу, ви нарешті потрапили до найатмосфернішого куточка Гнезна, на вулицю Францішканську. Роздивіться добре. З одного боку — старовинний, сповнений задуми костел францисканців, а з другого... похмурі мури колишньої прусської в'язниці. А між ними стою я: Кролик Писар. Зручно вмостився, з великою книгою, гусячим пером у лапі й каламарем під боком. Може, на мені й немає золотої корони чи імператорської мантії, але повірте, моя влада над історією значно більша. Бо король править підданими, а писар... історією, бо все це записує.

Хочете дізнатися таємниці цього місця? То вам пощастило, що я вмію писати й говорити! Моє робоче місце, м'яко кажучи, досить своєрідне. Я сиджу точнісінько на межі двох зовсім різних світів. Праворуч — костел францисканців. Цей орден привів до Гнезна в XIII столітті не хто інший, як князь Болеслав Побожний, той самий, що виховував нашого знайомого, короля Пшемисла II. Монастир був свідком великих молитов, постів і... тяжкої праці моїх колег по ремеслу. Монастирські писарі століттями переписували тут мудрі книги. Без нас, писарів, ви сьогодні нічого не знали б про середньовіччя!

А ліворуч ви бачите колишню прусську в'язницю, збудовану в XIX столітті. Цегляна, сувора, з ґратами на вікнах. Роками сюди потрапляли найрізноманітніші пройдисвіти, справжні злочинці, але й підпільники, що боролися за вільну Польщу. Можна сказати, що в мене ідеальний огляд людської натури. Якщо хтось надто нагрішив ліворуч, то праворуч шукав відпущення гріхів. А я все це скрупульозно занотовував у своїх хроніках. Думаєте, робота писаря була ідилією? О ні, це було справжнє виживання! За моїх часів не було ні планшетів, ні ручок, ні паперу із супермаркету. Замість паперу ми писали на пергаменті, тобто спеціально вичиненій шкірі тварин, переважно овечій або телячій, — на щастя, кроляча була замала. Одна помилка — і доводилося обережно зішкрібати чорнило ножиком. Чорнило, звісно, ми робили самі. Найкращий чорний барвник виходив із... дубових галів, тобто таких маленьких наростів на листі дуба, які спричиняють комахи. До цього додавали залізо і гуміарабік. Таке чорнило могло протриматися тисячу років. І найважливіше вміння писаря — терпіння! Переписування однієї грубої книги займало часом рік або два роки тяжкої праці, часом у холодних, неопалюваних монастирських келіях. Не дивно, що на берегах рукописів ми часом залишали кумедні нотатки на кшталт: «Ох, моя спина...» або «Нарешті кінець, час на добрий обід».

Усі питають: «Писарю, а що ти там так старанно шкребеш у своїй великій книзі?». Ну що ж, як офіційний хроніст Гнезна я маю повні лапки роботи. Коли фотографуватиметеся зі мною, придивіться уважно до сторінок моєї книги. Може, вам пощастить помітити якесь приховане послання? Воно з'являється лише раз на рік — а чи не сьогодні?

Бувайте здорові. І вирушайте далі вистежувати моїх братів і сестер на Королівському тракті.

Усі точки